інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку
на головну
Ризики інвестиційної діяльності на фондовому ринку*

Ф. Фабоцці

Процес інвестування на фондовому ринку починається зі всебічного аналізу інвестиційних цілей. Після визначення цілей інвестор повинен сформувати політику, тобто правила, виконання яких необхідне для досягнення інвестиційних цілей. Її формування починається з прийняття рішення про розподіл інвестиційних коштів між різними активами. При цьому необхідно проаналізувати характеристики ризиків і прибутковості активів, в які будуть вкладатися кошти, а також кореляцію дохідностей між усіма класами активів.

При розробці політики інвестування необхідно враховувати наступні фактори: обмеження, пов'язані з клієнтами; обмеження, пов'язані із законодавством; питання, пов'язані з обліком та оподаткуванням. При цьому існують різні види ризику, що пов'язані з інвестуванням.

Сумарний ризик
Термін «ризик» зазвичай пояснюється як небезпека, загроза, ймовірність збитку або шкоди. Відносно інвестицій для опису ризику інвестори застосовують різні визначення. Сьогодні прийнятим є визначення, відповідно до якого ризик включає в себе такий відомий статистичний показник, як відхилення. А саме – інвестори оцінюють ризик як відхилення фактичної дохідності активу від очікуваної. Відхилення випадково взятої змінної є мірою розпорошення (дисперсії) можливих результатів навколо очікуваного значення. Стосовно прибутковості активів відхилення – це вимірник дисперсії можливих результатів прибутковості навколо очікуваної прибутковості.
Одним із способів зниження ризику, пов'язаного з окремими цінними паперами, є диверсифікація. Коли інвестори говорять про диверсифікацію своїх портфелів, під цим мається на увазі формування портфеля з мінімальним ризиком, але без втрати прибутковості. Це саме та мета, до якої повинні прагнути інвестори. Однак питання в тому, як домогтися цього на практиці?
Деякі інвестори вважають, що для диверсифікації портфеля досить включити в нього всі існуючі класи активів. Наприклад, інвестор може припускати, що в портфель повинні входити акції, облігації і нерухомість. Хоча це і є розумним, залишаються два питання, які необхідно вирішити при формуванні диверсифікованого портфеля: по-перше, скільки грошей потрібно вкласти в кожен клас активів?; по-друге, які саме акції, облігації та об'єкти нерухомості повинен вибрати інвестор при заданому розподілі?
На думку інших інвесторів, що вкладають кошти тільки в один клас активів, наприклад, у звичайні акції, такі портфелі також слід диверсифікувати. Під цим мається на увазі, що інвестор не повинен вкладати всі кошти в акції однієї компанії, слід розподілити їх серед акцій різних компаній. При цьому також виникають питання, які необхідно вирішити при створенні диверсифікованого портфеля:
1) акції яких компаній повинні бути присутніми в інвестиційному портфелі?
2) яку частку інвестиційного портфеля повинні займати акції кожної компанії?
До появи теорії інвестиційного портфеля, розробленої американським економістом Гаррі Марковіцем, говорячи про диверсифікацію в загальних поняттях, інвестори не пропонували використовувати конкретні аналітичні інструменти для вирішення поставлених тут завдань.
Г.Марковіц показав, що в стратегії диверсифікації необхідно враховувати ступінь коваріантності (ступінь взаємного ризику) або кореляції між дохідністю активів у портфелі. Ключовою ідеєю методу, зараз відомого як «диверсифікація Марковіца», або «диверсифікація середньої дисперсії», є те, що ризикованість цінних паперів визначається по портфелю в цілому, а не окремо по кожному виду цінних паперів. При аналізі коваріантності між прибутковістю різних цінних паперів з метою мінімізації ризику ставиться завдання підтримки необхідної прибутковості, що відрізняє диверсифікацію Марковіца від інших методів і робить її більш ефективною.
Сумарний ризик по активу або портфелю можна розділити на дві категорії: систематичний і несистематичний. Систематичний ризик звичайно визначається як ризик мінливості вартості активу внаслідок впливу загальних для всіх учасників ринку факторів. Іноді його називають також недиверсифікованим, або ринковим, ризиком. Систематичний ризик – це мінімальний рівень ризику, що досягається за рахунок диверсифікації портфеля серед великої кількості випадково відібраних активів. Таким чином, систематичний ризик утворюється внаслідок загальної ринкової та економічної ситуації і диверсифікувати його повністю не можливо.
Частина мінливості активу, яку можна диверсифікувати по максимуму, В.Шарп описав як несистематичний ризик. Іноді його називають також диверсифікованим, унікальним, залишковим або специфічним ризиком. Це індивідуальний ризик, пов'язаний, наприклад, зі страйками, небажаними судовими рішеннями або стихійними лихами.

Інфляційний ризик, або ризик купівельної спроможності
Інфляційний ризик, або ризик купівельної спроможності, виникає через зміни у вартості грошових потоків по активу у зв'язку з інфляцією, що відображає купівельну спроможність. Наприклад, якщо інвестор купує актив, який приносить річний дохід в 5%, а рівень інфляції становить 3%, то купівельна спроможність інвестора не збільшується на 5%. В цьому випадку купівельна спроможність інвестора підвищується тільки на 2%. Інфляційним називається ризик, при якому дохід від інвестицій в актив буде менше рівня інфляції.
Звичайні акції вважаються активами з незначним інфляційним ризиком. За всіма облігаціями, крім облігацій, захищених від інфляції, інвестор зазнає інфляційного ризику. При вкладенні грошей в облігації з фіксованою ставкою інвестор піддається інфляційному ризику, оскільки процентна ставка, обіцяна емітентом, залишається незмінною протягом усього терміну обігу облігацій.

Кредитний ризик
Інвестор, який купує цінні папери, не гарантовані урядом, може бути підданий кредитному ризику. Цей ризик полягає в тому, що емітент не зможе виконати свої зобов'язання щодо своєчасної виплати процентіві відшкодування позиченої суми, що призведе до його банкрутства. Всі інвестори збанкрутілої компанії (власники звичайних акцій і облігацій) зіткнуться з падінням вартості їхніх цінних паперів в результаті банкрутства.
У випадку з облігаціями інвестори оцінюють кредитний ризик компанії, вивчаючи кредитний рейтинг, який присвоюється цінним паперам рейтинговими агентствами.

Ризик ліквідності
Коли інвестор продає актив, він повинен бути впевнений в тому, що ціна, запропонована дилерами, близька до реальної вартості активу. Наприклад, якщо останні угоди з активом на ринку здійснювалися за певною ціною і ситуація на ринку не змінилася, інвестор буде очікувати, що йому вдасться продати актив за приблизно такою ж ціною.
Ризик ліквідності – це ризик того, що інвестор буде змушений продати актив за ціною нижче реальної вартості, тобто за ціною, за якою здійснювалися останні угоди. Основним показником ліквідності є спред між ціною попиту (за якою покупець готовий придбати актив) і ціною пропозиції (за якою продавець готовий його продати). Чим більша різниця між попитом і пропозицією, тим вищим є ризик ліквідності.

Валютний ризик
Якщо виплати за активом здійснюються в іноземній валюті, то його грошовий потік у національній валюті буде невідомий інвестору. Грошовий потік у національній валюті інвестора залежить від обмінного курсу в момент настання виплат за активом. Припустимо, що національною валютою інвестора є долари США, і інвестор купує актив, виплати за яким здійснюються в євро. Якщо на момент виплат валюта євро подешевшає по відношенню до долара США, то інвестор отримає менше доларів США.
У разі отримання виплат за активом в іноземній валюті ризик отримання меншої, ніж очікувалося при покупці, суми в національній валюті називається валютним ризиком.
Крім систематичних ризиків, описаних вище, існують й інші ризики, пов'язані з виплатами за облігаціями. Це ризик процентної ставки, ризик відкликання або дострокового погашення облігацій та ризик реінвестування.
Ризик процентної ставки. Ціна облігації змінюється разом з процентною ставкою, а точніше, ціна змінюється протилежно зміні процентної ставки.
Іншими словами, якщо процентна ставка підвищується, ціна облігації знижується, а якщо процентна ставка знижується, ціна облігації зростає. Тому облігація буде продаватися за ціною вище своєї номінальної вартості (тобто з прибутком) або нижче її (тобто з дисконтом). Ризик того, що облігація (або портфель облігацій) буде коштувати дешевше при підвищенні процентної ставки, називається ризиком процентної ставки.
Ризик відкликання/ дострокового погашення. Облігація може включати умову, за якою емітент має право відкликати або вилучити з обігу весь випуск або його частину до настання дати погашення. З точки зору інвестора, умова відкликання має три недоліки. По-перше, структура грошових потоків по відкличний облігації не зовсім зрозуміла, оскільки неясно, коли саме вона буде відкликана. По-друге, так як емітент може відкликати облігацію при падінні процентної ставки нижче купонної, інвестор схильний до ризику реінвестування, тобто ризик того, що інвестор буде змушений реінвестувати виручку при відкликанні облігації в разі зниження процентної ставки нижче за купонну. По-третє, потенційне зниження ціни облігації буде більшим, ніж у випадку з аналогічною безвідкличною облігацією. Ці три недоліки роблять відкличну облігацію ризикованою для інвестора, піддаючи його ризику відкликання. Ті ж недоліки стосуються іпотечних і цінних паперів, забезпечених активами, які можуть бути погашені передчасно вже позичальником. В цьому випадку говорять про ризик дострокового погашення.
Ризик реінвестування. Ризик реінвестування полягає в тому, що отримана з фінансового інструменту виручка повинна бути реінвестована за ставкою, нижчою, ніж була у цього інструменту. Крім випадків вкладення коштів у відкличні або облігації, що достроково погашаються, ризик реінвестування виникає і тоді, коли інвестор купує облігацію в надії на отримання виручки з її прибутковості.

* За матеріалами elitarium.ru.



                           взяти кредит онлайн   онлайн кредит без відмови сразу на карту   мфо   маловідомі кредити онлайн
взять кредит онлайн   кредит онлайн на карту без отказа срочно
© 2003-2013  Українське агентство фінансового розвитку